Проблема охорони здоров'я в Африці на південь від Сахари часто зводиться до відстані. Для фермера, чий день залежить від сонця та врожаю, візит до лікаря означає не лише шість годин очікування в черзі, а й втрату дводенного заробітку на оплату проїзду. Дослідник Франсіс Касуджжа разом із командою з 14 медичних закладів вирішив змінити цей порядок, перенісши лікування з клінічних кабінетів безпосередньо у громади.
Замість того, щоб кожен окремо долав шлях до лікарні, пацієнти з ВІЛ, діабетом або гіпертонією об’єдналися у групи від 8 до 14 осіб. Тепер один представник громади міг отримати ліки одразу для всіх сусідів, забезпечуючи їх запасом на три місяці. У селах, де електрика є рідкістю, а інсулін потребує холоду, така проста людська солідарність виявилася надійнішою за складну логістику державних установ.
Ця система не була вигадана в кабінетах міністерств. Вона народилася у 2008 році в провінції Тете в Мозамбіку, де бідні селяни самі почали скидатися на квитки на автобус, аби один із них міг привезти ліки для всієї громади. Те, що колись було актом відчаю та виживання, доктор Касуджжа перетворив на науково обґрунтовану модель, опублікувавши результати в журналі The Lancet.
Найважливішим відкриттям стало те, що інтегрований догляд за діабетом та гіпертонією жодним чином не погіршив стан пацієнтів із ВІЛ, які вже роками отримували стабільну терапію. Навпаки, спільні зустрічі та взаємна підтримка створили простір, де хвороба перестала бути особистим тягарем, перетворившись на спільну справу, з якою громада навчилася справлятися власними силами.