Для директора парку Мілана Нгангая Іва ця подія стала моментом глибокої професійної та людської розради. Вона відбулася лише за кілька днів після трагічної звістки з сусіднього заповідника Упемба, де внаслідок нападу озброєного угруповання загинули семеро охоронців природи. Життя в Гарамбі, що розкинулася на 492 000 гектарів на кордоні з Південним Суданом, завжди вимагало від людей особливої мужності, але народження теляти свідчить про те, що земля знову готова приймати своїх споконвічних господарів.
Теля народилося через шістнадцять місяців після того, як групу південних білих носорогів доставили сюди літаками Boeing 747 та C-130 Hercules. Такий термін вагітності означає, що зачаття відбулося вже тут, у конголезькій савані, коли тварини відчули себе в безпеці після довгого перельоту за 3400 кілометрів. На відміну від своїх чорних родичів, телята білих носорогів під час руху біжать не позаду, а попереду матері — маленька сіра постать, що вказує шлях усьому стаду.
Історія Гарамби — це літопис втрат і повільного відродження. Колись тут мешкало понад тисячу північних білих носорогів, але до середини вісімдесятих років їх залишилося лише п’ятнадцять. Війни та набіги бойовиків LRA змусили останніх представників виду зникнути з цих земель два десятиліття тому. Сьогоднішні мешканці парку технічно належать до південного підтипу, проте їхня роль у екосистемі залишається незмінною: як мега-травоїдні, вони формують ландшафт, створюючи природні протипожежні розриви своєю манерою випасу.
За малям та його матір'ю тепер цілодобово спостерігають групи аеророзвідки та доглядачі, що використовують VHF-телеметрію. Проте за сучасними технологіями стоїть проста людська відданість справі, яка колись здавалася безнадійною. Коли теля вперше підвелося на ноги на ґрунтовій злітній смузі, де колись приземлився вантажний літак із його батьками, коло замкнулося: Гарамба знову стала місцем, де життя береться з самої землі, а не лише з зусиль людей.