Коли у 1995 році він розпочав службу в заповіднику, захист рідкісних видів покладався на короткі хвилі аналогових рацій та рукописні журнали. Тануї, якого друзі називали «Танго», став тією сполучною ланкою, що перетворила розрізнені патрулі на єдиний організм. Він не просто впроваджував цифрові карти та системи відстеження координат; він навчав людей бачити за пікселями на моніторі життя живої істоти.
Його робота в заповіднику Леван, що розкинувся на 62 000 акрах у підніжжі гори Кенія, стала взірцем для всього континенту. Це місце, де колись було звичайне пасовище для худоби, завдяки зусиллям таких людей, як Тануї, перетворилося на безпечний коридор для міграції слонів та найбільшу у світі оселю для зебр Ґреві.
Останні роки життя Джон провів у подорожах Африкою, передаючи досвід рейнджерам інших національних парків. Його колеги з міжнародних організацій EarthRanger та Tusk згадують його як людину «тихої проникливості». Він мав рідкісний дар перетворювати робочі групи на сім'ї, де кожен відчував відповідальність за долю савани.
Наприкінці березня 2026 року, коли Тануї знайшов свій останній спокій у долині Ріфт, над Кенією знову прозвучали слова про його скромність і непохитну віру. Він пішов, залишивши по собі не лише технологічну систему захисту, а й покоління навчених ним людей, які дивляться на дикий світ з тим самим захопленням, що колись і він.