Молодий дослідник із Дармштадта Тімо Метц приїхав у ці краї не з лопатою чи саджанцями, а з біоакустичними датчиками та камерами-пастками. Його цікавило не те, як людина може «виправити» природу, а те, як швидко природа виправляє себе сама, якщо їй просто не заважати. На 62 ділянках, що колись були пасовищами або плантаціями какао, він разом із колегами спостерігав за дивовижним перетворенням виснаженої землі на складний живий організм.
Виявилося, що для повернення життя не потрібні дорогі державні програми чи мільйони штучно висаджених дерев. Достатньо лише часу та охорони кордонів. Протягом тридцяти років — терміну, що дорівнює одному людському зрілому віку — понад 10 800 видів рослин, бактерій та тварин знову заселили колишні фермерські угіддя. Це повернення відбувається непомітно, але з невблаганною силою: складність лісу відновлюється на три чверті від його первісного стану, а загальне різноманіття видів сягає майже максимуму.
Справжніми садівниками Чоко виявилися не люди, а мобільні мешканці лісу. Кажани, мавпи-коати та птахи, перелітаючи з первинних лісів на покинуті ділянки, приносять із собою насіння, стаючи архітекторами нового ландшафту. Навіть скромні гнойові жуки відіграють свою роль, готуючи ґрунт для нового зростання. Цей рух життя настільки ефективний, що деякі групи тварин повертаються на колишні пасовища вже за кілька років.
Символом цього терплячого відродження стала рогата сумчаста квакша. Цю дивовижну істоту тривалий час вважали зниклою, аж поки дослідники не виявили її знову в затінку резервату, заснованого Fundación Jocotoco. Її повернення — це не випадковість, а свідчення того, що коли людина обирає роль захисника, а не господаря, природа відповідає взаємністю. У світі, де шістдесят відсотків тропічних лісів уже змінено людською рукою, цей досвід Еквадору стає тихим прикладом того, як можна повернути цілісність світу, просто відійшовши вбік.