Художній керівник проєкту, палестинський режисер Елія Сулейман, вибудував структуру форуму не як змагання за призи, а як інтелектуальний притулок. Тут не вручають нагород і не оголошують переможців. Єдиною метою є робота над текстом, монтажем та баченням, щоб голос молодого автора з Катару чи Тунісу був почутий далеко за межами його регіону. Цього року формат став повністю віртуальним, що стало свідомим рішенням організаторів заради безпеки кожного учасника в умовах мінливого світу.
Серед сорока дев’яти проєктів — двадцять сім повнометражних стрічок, дев’ять серіалів та тринадцять коротких метрів. Кожен із них проходить через руки «майстрів Кумри», досвідчених митців рівня Асгара Фаргаді чи Клер Дені, які у минулі роки ділилися тут своєю увагою. Це професійне сито допомагає перетворити особисте висловлювання на універсальну мову, зрозумілу глядачеві в Каннах чи Лос-Анджелесі.
Результати цієї тихої праці стають помітними лише з часом, коли документальні чи ігрові стрічки, випестувані в Досі, з’являються у списках номінантів на найпрестижніші премії. Так сталося з роботою Каутер Бен Ганьї «Чотири доньки», яка пройшла шлях від початкового задуму до визнання на світовому рівні. Для молодого кінематографіста можливість бути почутим професіоналом — це той самий промінь світла, що входить у камеру-обскуру, перетворюючи темряву сумнівів на ясність художнього образу.