Долина Кіломберо — це величезна природна чаша, що збирає воду для всієї Танзанії. Саме звідси береться більша частина потоку річки Руфіджі, але десятиліття інтенсивного землеробства залишили схили та рівнини оголеними. Коли ліси зникають, вода перестає затримуватися в ґрунті, залишаючи фермерів беззахисними перед посухами. У цьому ландшафті, де кожен вільний метр зазвичай віддають під цукрову тростину чи рис, сестри вирішили діяти інакше.
На землях католицьких дієцезій Іфакара та Махенге вони створили простір, де ліс і рілля існують у симбіозі. Їхній підхід позбавлений складної техніки: це щоденна праця з відновлення структури ґрунту через висаджування дерев, які фіксують азот та утримують вологу корінням. Селяни з навколишніх громад приходять сюди не за гучними обіцянками, а щоб побачити, як зелений дах із листя захищає їхні посіви від палючого сонця сухого сезону.
Рухи Евсебії спокійні та впевнені. Вона знає кожного з шестисот фермерів, які пройшли через її навчання. Для них вона — не лише релігійна наставниця, а людина, яка розуміє втому від праці на виснаженій землі. Коли фермер бачить, що на сусідній ділянці маїс залишається зеленим довше завдяки сусідству з деревами, він змінює свій підхід швидше, ніж після будь-яких лекцій.
Ця тиха робота в підніжжі лісового заповідника Кіломберо повертає долині її первісну роль — величезної губки, що вбирає дощі та повільно віддає їх річкам. У світі, де сільське господарство часто розглядається як війна з лісом, сестри Пундука та Кіленга обрали шлях примирення, де кожне посаджене дерево є запорукою того, що завтра в колодязях і на полях їхніх сусідів знову буде вода.