Доктор Огі Відьотріатмо роками спостерігав, як іноземні розробки пасують перед реальністю індонезійських доріг. Вишукані системи LiDAR, що коштують десятки тисяч доларів, ідеально працюють на стерильних проспектах, але губляться серед нескінченного потоку скутерів та вуличних візків з їжею. Його дітище — AVA (Autonomous Vehicle Adaptive) — покладається на зір, подібний до людського: набір камер та алгоритми штучного інтелекту, які вчилися розпізнавати непередбачувані траєкторії руху місцевого транспорту.
Винахідник свідомо відмовився від дорогого обладнання на користь доступності. Його підхід базується на комп’ютерному зорі, який обробляє візуальні дані через нейронні мережі, оцінюючи глибину простору та виявляючи об’єкти там, де стандартні програми бачать лише шум. Це дозволило радикально знизити вартість виробництва, роблячи технологію придатною для масового впровадження в країні, що розвивається.
Замість того, щоб імпортувати готові рішення, Відьотріатмо об’єднав зусилля університету з місцевими підприємствами PT Sibernetika та PT TESA. Поки автомобіль м’яко маневрує територією інституту, за кермом відчувається спокій людини, яка приручила хаос. Для вченого це питання не лише інженерії, а й національної самостійності. Він прагне, щоб Індонезія стала творцем власних систем, здатних витримати іспит реальним світом.
Найближчим часом такі безпілотники почнуть курсувати в промислових зонах та аеропортах. Це лише початок великого шляху: у планах уряду — зробити автономний транспорт основою нової столиці, Нусантари. Проте саме тут, у Бандунзі, де алгоритми вчаться передбачати рух старенького мопеда, закладається фундамент майбутнього, яке належить не лише великим корпораціям, а й тим, хто розуміє потреби своєї землі.