Для Джоеля цей жест є відповіддю на спогади дитинства, коли він спостерігав, як ліси східної Уганди зникали під натиском цукрової тростини. У 2019 році він вирішив, що опір деградації землі має починатися там, де формується майбутнє — у школах. Разом із ним працює невелика команда: казкарка Мері Мук’яала, яка через історії вчить дітей любити природу, та агроном Мутунгі Тревор, що перетворює пустирі на продовольчі ліси.
Сьогодні ініціатива охоплює 60 сільських державних шкіл. Це не просто уроки біології, а життєва необхідність: державні школи в Уганді не фінансують харчування, і діти часто проводять день голодними. У створених лісах учні вирощують фрукти, овочі та лікарські рослини, які стають частиною їхнього щоденного раціону.
Серед саджанців особливе місце посідає африканське чорне дерево. Це дерево росте повільно, потребуючи понад пів століття, щоб зміцніти, а його деревина настільки щільна, що тоне у воді, немов камінь. Саджаючи його сьогодні, діти Джоеля здійснюють акт віри у майбутнє, яке вони самі можуть і не побачити в повній силі.
Приєднання до мережі Global Landscapes Forum (GLFx) у березні 2026 року дало проєкту доступ до глобальних знань та фінансування. Але серце ініціативи залишається в Калангалі, де Аїша Каєра розмовляє з місцевими фермерами, переконуючи їх відмовлятися від шкідливих монокультур на користь агролісівництва. У цих школах дерево — це не просто статистика відновлення, а тінь, ліки та хліб для наступного покоління.