Вона питала лише про нирку. Але координатори відповіли, що вона може віддати й частину печінки, тільки печінка мусить бути першою. Розема погодилася на обидві операції. Обидва рази вона дарувала анонімно, не знаючи, хто отримає її орган.
Обстеження перед пересадкою печінки тривало близько трьох місяців. Її дітям тоді було 11, 9 і 9 років. Після операції в лікарні Університету Альберти в Едмонтоні вона провела шість днів. Перші дні її нудило, їсти було важко. Та за три місяці печінка майже повернулася до свого звичайного розміру.
Маленький пацієнт, якому дісталася частина її печінки, без пересадки не прожив би й року.
Потім були обов'язкові два роки перерви між операціями. Нирку Розема віддала в пам'ять про матір друзів родини: та жінка мала отримати донорську нирку, але померла, так і не дочекавшись. Цього разу в лікарні Розема пробула лише два дні, а за два тижні вже знову обережно тренувалася.
У Канаді лише кілька людей стали живими донорами двічі. Розема вирішила розповісти свою історію під час Тижня обізнаності про живе донорство, щоб інші теж подумали про такий крок. Кассандра Гарно, координаторка живого донорства в Give Life Alberta, пояснює просто: «Можна віддати нирку або частину печінки й далі жити здоровим життям».
В Альберті будь-хто від 18 років може сам записатися на обстеження, без направлення від лікаря. Медичні витрати донори не оплачують. Орган можна призначити родичеві чи другові або віддати анонімно, як це зробила Розема. Програма працює у двох місцях: у лікарні Університету Альберти в Едмонтоні та в медичному центрі Foothills у Калгарі.
Перша пересадка нирки від живого донора відбулася в тій самій едмонтонській лікарні ще 1967 року. Відтоді там через ці двері пройшли понад тисяча чотириста людей. Меган Розема пройшла ними двічі.