Протягом двадцяти років працівники фундації крок за кроком вичищали дно басейнів від наносів та замінювали чужинну флору на місцеві чагарники. Це була повільна, майже непомітна робота: поглиблення русла Arroyo Negro, висаджування прибережних дерев на екологічній станції Madrevieja, спостереження за тим, як вода знову наповнює колись сухі лагуни. Ця територія, затиснута між індустріальною зоною та Атлантичним узбережжям, поступово перетворилася на живу лабораторію.
Сьогодні на цих п’яти відновлених ділянках знайшли притулок 85 видів, що перебувають під загрозою зникнення. Особливим успіхом стала програма повернення сипух: шістдесят сім цих нічних птахів, випестуваних людьми, вилетіли в небо над Кадісом, щоб знову стати частиною місцевого ландшафту. У воді, під захистом очерету, сформувалася стійка група європейської болотяної черепахи, де вісім дорослих особин уже дають початок новим поколінням.
Сенс цієї тривалої праці розкривається не лише в біологічних звітах, а й у присутності людей. Понад 7 600 дослідників і студентів приїздять сюди, щоб побачити, як природа повертає собі простір, коли їй простягають руку допомоги. Школярі з дев'яноста навчальних закладів спостерігають за польотом птахів там, де раніше бачили лише огорожі енергетичних парків.
Цей досвід співіснування став моделлю, яку фундація планує поширити на інші вразливі екосистеми Іспанії. Рух води в лагунах, що колись були відгороджені від океану давніми дюнами, тепер знову підпорядковується природним ритмам, нагадуючи про те, що навіть найбільш змінений людиною ландшафт може знову стати домом для живого, якщо виявити достатньо терпіння та турботи.