Цей жест, що повторювався століттями у тиші приватних домівок, тепер набув нової ваги. Публікація книги «Майяська вишивка Юкатану: жива спадщина» та запуск Плану збереження стали результатом багаторічної праці Сельмі та її колег. Документ, розроблений самими майстринями, вибудовує юридичний та культурний щит навколо праці тисяч жінок, захищаючи їхні унікальні орнаменти від промислового плагіату міжнародних брендів.
Домінгес згадує, як раніше вишивальниці працювали майже непомітно, залишаючись у затінку великих текстильних виробництв. Проєкт змінив не лише їхній економічний статус, а й внутрішнє самосприйняття. Жінки, які раніше почувалися лише безіменними виконавицями, тепер стали визнаними хранительками традиції.
Традиція, що колись трималася на голках із колючок кактуса магея, сьогодні знаходить нове життя у родинних цехах, де шиють гуаябери та урочисті сукні терно. Для Сельмі цей шлях став особистим звільненням. За її словами, жінки громади нарешті перестали ховатися, обравши право бути видимими та присутніми у власній історії. Тепер кожен стібок на полотні є не лише прикрасою, а свідченням людської гідності та неперервності пам'яті.