Для Джонатана Флореса цей момент став початком шляху, що тривав роками. Разом із Мартіном Броггером та Маріано Мартінесом він працював у лабораторіях Пуерто-Мадрин, поєднуючи класичний морфологічний аналіз із сучасними генетичними дослідженнями. Кожна деталь панцира, кожна голка піддавалися ретельній перевірці, доки не стало очевидним: перед ними — абсолютно новий рід, який вони назвали Bathycidaris argentina.
Цей морський їжак належить до родини Ctenocidaridae, що обрала для життя одне з найсуворіших місць на планеті — біогеографічне перехрестя, де зустрічаються холодні водні маси з Субантарктики та Антарктики. Тут, у вічній темряві під величезним тиском, життя плине за іншими законами, вимагаючи від живих істот надзвичайної витривалості та ощадливості.
Природа в цих екстремальних умовах відмовилася від звичних стратегій. Самиці цього виду не випускають тисячі личинок у вільне плавання, де шанси на виживання мізерні. Натомість вони виношують своє потомство безпосередньо на собі. Спеціальні парасолькоподібні голки слугують захисним куполом, під яким маленькі їжаки ростуть, захищені тілом матері від крижаної течії.
Єдиним джерелом енергії для них є «морський сніг» — органічні рештки, що повільно опускаються з верхніх шарів океану. Це відкриття доповнює довгий перелік нових видів коралів, молюсків та морських зірок, знайдених у цьому регіоні з 2012 року. Кожен такий крок Джонатана Флореса та його команди нагадує нам, що навіть у найглибших і найхолодніших закутках нашого світу життя знаходить спосіб проявити турботу та вистояти.