Для доктора Янга, який очолює кафедру традиційної китайської медицини в Квонтленському політехнічному університеті, цей симпозіум не був просто науковим заходом. Це була спроба створити простір «культурної смиренності». У залі поруч із лікарями та студентами сиділи старійшини місцевих громад, чиї знання про трави та дух передавалися з вуст в уста протягом тисячоліть. Вони говорили про здоров’я не як про відсутність хвороби, а як про гармонію з громадою та землею.
Ботанічним символом цієї зустрічі став Опліпанакс високий (Devil's Club) — колюча рослина лісів тихоокеанського узбережжя. Для корінних народів цей чагарник є священним ліками, тоді як для китайської традиції він є близьким родичем женьшеню. Ця маленька деталь — одна й та сама родина рослин на різних континентах — нагадувала присутнім, що людські пошуки зцілення завжди мають спільне коріння.
Подія стала відповіддю на заклики Комісії з правди та примирення Канади, зокрема на статтю 22, яка вимагає визнання традиційного зцілення частиною системи охорони здоров'я. Коли в 2013 році Управління охорони здоров’я корінних народів взяло на себе відповідальність за регіональні програми, почався довгий шлях довіри. Університет, назва якого з мови hunq'umin'um перекладається як «невтомний бігун», сьогодні намагається наздогнати час, коли ці знання ігнорувалися.
Справжнє зцілення починається тоді, коли ми визнаємо право іншого бути почутим без потреби змінювати його під свої стандарти.
Протягом дня розмови точилися навколо цілісного догляду: від акупунктури до збирання кедрової кори. Важливим був не стільки протокол, скільки жест поваги — коли майстер давньої східної медицини схиляє голову перед старійшиною народу, на чиїй землі стоїть його університет. У цьому жесті, позбавленому офіціозу, і полягало справжнє примирення.