Тоді французький учитель і колекціонер Жозеф Марі Алексіс Обен збирав мексиканські рукописи й вивозив їх до Парижа. Наприкінці життя він продав зібрання Ежену Гупілю, колекціонерові, народженому в Мексиці від батька-француза. Після смерті Гупіля його вдова Оґюстін передала все Національній бібліотеці Франції — це сталося 1898 року. Відтоді кодекс має паризький шифр: Mexicain 59-64, один із приблизно 400 предметів так званого Мексиканського фонду.

Навіть ім'я рукопису не мексиканське. Його дав американський історик Роберт Барлоу, який викладав у Мехіко й у 1949 році опублікував перше повне дослідження. Він узяв назву з топоніма, що з'являється на перших сторінках, у сценах міграції: ацкатль означає мурашку, а Ацкатітлан — приблизно «місце мурашника».

Рукопис неповний. Кількох аркушів бракує, деякі малюнки залишилися незавершеними — контури, які ніхто не заповнив кольором. На пізніх сторінках з'являються іспанці верхи, церква, чернець. Той, хто це малював, працював уже після 1521 року й володів двома мовами зображення водночас: індіанською піктографічною традицією та європейським рисунком.

Виставка — це позика, не реституція. Але мексиканський бік розглядає її як початок. Раніше цього року Франція ухвалила закон 2026-351, який дозволяє повертати культурні цінності, здобуті між 1815 і 1972 роками, якщо науково доведено колоніальне пограбування. Міністерство закордонних справ, Міністерство культури, INAH і митниця тепер спільно готують стратегію щодо понад 100 мексиканських історичних документів у французьких установах.

Бріто Гуадаррама сформулював інтерес своєї країни без риторики: спадщина має бути в Мексиці, «бо тут вона набуває більшого значення».

Під час підготовки експозиції дослідники натрапили на ще дві річ, про які ніхто не публікував: два рукописи XVI століття на амате, можливо, роботи того самого майстра, який створив Кодекс Мендоси. Той зберігається в Бодліанській бібліотеці в Оксфорді. У 2015 році INAH і Бодліана випустили спільне цифрове видання — рішення, яке мексиканські урядовці відтоді неодноразово називали частковою заміною, коли про фізичне повернення не йдеться.

Будівлю музею, де тепер лежить кодекс, спроєктував Педро Раміреc Васкес. Її відкрили 17 вересня 1964 року — рівно за шістдесят два роки до дня, коли рукопис туди привезли.