Метод, який вони впроваджують, позбавлений складності високих технологій, але вимагає людської вправності. Це «рифові зірки» — шестикутні конструкції зі звичайної будівельної арматури. Мартен Веллі, який роками вивчає тутешні води, знає, що коралам у районах сильних течій потрібна опора, за яку можна зачепитися. Шорстка поверхня металевого прута, вкрита шаром піску, стає для молодих уламків коралів першим надійним домом.
Дайвери з місцевих громад опускаються на дно, де між островами Нуса-Пеніда та Нуса-Лембонган вирує потужна течія, що сполучає два океани. Вони з’єднують конструкції між собою звичайними пластиковими стяжками, створюючи міцну сталеву павутину. Це ручна, майже ювелірна робота під товщею води, де кожен рух має бути точним, щоб не пошкодити тендітні фрагменти живого вапняку.
Історія цього проєкту почалася понад десятиліття тому, коли Френк Марс ініціював пошук способу відновлення зруйнованих рифів у межах своєї корпоративної програми. Те, що колись було експериментом біля берегів Сулавесі, тепер стає знанням, яке передають мешканцям Балі. Заповідник Нуса-Пеніда, що охоплює три острови, є домівкою для сотень видів риб, скатів манта та морських черепах, чиє життя залежить від цілісності цих підводних споруд.
Сьогодні сталеві зірки на дні заповідника поступово зникають під шарами живого росту. Те, що починалося як арматура та кабельне кріплення, стає частиною природи. Це спокійна перемога людини, яка вирішила не просто спостерігати за зникненням рифів, а дати їм фундамент, на якому вони зможуть відродитися самі.