Для молодої дослідниці біомедичної інженерії робота в Кейптауні стала моментом істини. Там, де світовий ринок пропонує міоелектричні протези за ціною розкішного автомобіля, лабораторія під керівництвом професора Судеша Сіварасу обирає інший шлях. Вони використовують 3D-друк та доступні полімери, замінюючи дорогий титан і силікон матеріалами, які можна відтворити на місці. Джеміла Абдулай зрозуміла, що справжній виклик полягає не в складності механізму, а в його доречності для конкретної людини, яка живе далеко від великих медичних центрів.
Проєкт ADL Arm (Activities of Daily Living) зосереджений на базових потребах. Замість моторів та акумуляторів пристрій використовує енергію власного тіла пацієнта: рух плеча або спини через систему кабелів Боудена приводить у дію захват кисті. Це просте і надійне рішення, яке не потребує електромережі, що часто є критичним фактором у віддалених регіонах Субсахарської Африки.
Стажування Джеміли, підтримане фондом Mastercard Foundation, є частиною ширшої мережі, де студенти з восьми університетів діляться відкритими кресленнями. Вони тестують, як вологість та спека впливають на міцність термопластиків, адаптуючи конструкцію до кліматичних умов різних країн. Для Абдулай ця робота перетворилася на щось більше за інженерну практику — це переосмислення ролі медицини, яка має бути не привілеєм, а правом.
Коли прототип у її руках стискається в кулак, це рух, сповнений сенсу. У світі, де сімдесят відсотків ампутацій стаються через травми та відсутність вчасної допомоги, цей легкий пластиковий пристрій стає інструментом повернення людини до праці та суспільства. Гідність, як з’ясувала Джеміла, важить зовсім небагато, якщо знайти правильний спосіб її підтримати.