Цей момент у холодних музейних коридорах став центральним образом першого Африканського форуму з реституції, що зібрався в столиці Гани під головуванням Квасі Нкрума Боаді. Учасники зустрічі в Аккрі говорили не про юридичні тонкощі чи фінансову компенсацію, а про людську потребу повернути додому те, що формує ідентичність народу. Пенсіонований професор Пашингтон Обенг закликав присутніх дивитися на реституцію ширше: як на зцілення культури, а не просто повернення фізичних об'єктів.
Більшість цих скарбів зникли після 1874 року, коли британські війська під проводом сера Гарнета Вулзлі розграбували палац у Кумасі. Ганійці називають ту подію війною «Сагренті» — на свій лад вимовляючи ім'я загарбника, чиї солдати забирали золоті прикраси та символи влади як трофеї. Сьогодні ці предмети розкидані по всьому світу, від Лондона до Лос-Анджелеса.
Процес повернення поступово набирає обертів. Нідерланди підписали угоду про співпрацю з Міністерством туризму Гани, а музей Дурбана в Південній Африці зголосився повернути традиційний стілець та ритуальну фігуру народу ашанті. Навіть американський музей Фоулера нещодавно передав золотий виріб, що колись належав королівській родині.
Президент Джон Драмані Махама готує спеціальну резолюцію для Генеральної Асамблеї ООН, проте справжня робота триває в громадах. Деякі з повернених предметів більше не будуть замкнені під склом у музеях — їх повертають у церемоніальне використання. Коли артефакт знову опиняється в руках тих, для кого він має духовне значення, він перестає бути просто експонатом і знову стає частиною живої історії.