У штатах Кассала та Гедареф, куди тисячі родин втекли від бойових дій, центри Makana — що в перекладі з арабської означає «Наше місце» — стали чимось більшим за гуманітарні пункти. Працівники захисту дітей використовують переобладнані школи та громадські будівлі, створюючи в них зони, розділені за віком. Тут панує особлива дисципліна турботи: поки одні діти слухають казки, інші займаються за допомогою стандартних наборів для розвитку, де кожен предмет має своє призначення.
Алюмінієві скрині, в яких доставляють матеріали, мають посилені плоскі кришки — проста, але продумана деталь, що дозволяє використовувати їх як імпровізовані парти або дошки для письма. У цьому просторі папір і олівець стають інструментами повернення до реальності, де дитина може знову дозволити собі бути дитиною.
Проте за грою та малюванням стоїть сувора медична необхідність. Соціальні працівники непомітно для дітей проводять скринінги, використовуючи спеціальні стрічки для вимірювання обхвату плеча, щоб вчасно виявити ознаки виснаження. Центри об’єднують у собі освітній простір, пункти перевірки здоров'я та зони підтримки для матерів, що годують грудьми. Це цілісна система, де дитину спочатку годують і лікують, а вже потім дають їй можливість знову знайти свій голос.
Справжнє зцілення починається не з офіційних звітів, а з моменту, коли в кімнаті, де тривалий час панувала тиша, раптом лунає сміх або впевнене запитання учня. Це тиха перемога людяності над хаосом війни, зафіксована в одному несміливому русі олівця по паперу.