Коли у 1962 році пішов із життя Росс Кун, останній вільний носій мови мяамія, здавалося, що разом із ним зник цілий всесвіт значень. Проте для народу Маямі, виселеного зі своїх земель у XIX столітті, мова не померла — вона лише «заснула». Повернення почалося не з політичних гасел, а з копіткої праці лінгвістів Деріла Болдвіна та Девіда Кости, які наприкінці минулого сторіччя взялися за дешифрування колоніальних записів, аби реконструювати фонетику та граматику забутої мови.
Основою для цього відродження став франко-мяамійський словник, укладений єзуїтом Жаком Грав’є ще на початку 1700-х років. Кожне слово, зафіксоване священиком серед лісів середнього заходу, стало цеглиною у фундаменті нового дому для ідентичності племені. Сьогодні молоді люди з Оклахоми та Огайо збираються в літніх таборах, де замість англійської звучать стародавні назви рослин та ритуалів, а діти знову звертаються до старших мовою, якою розмовляли їхні прадіди до часів примусового переселення.
В університеті Маямі студенти з числа корінних народів отримують стипендію, але справжньою нагородою для них є можливість заповнити внутрішню порожнечу. Один із учасників програми описав момент, коли вперше вимовив фразу рідною мовою, як відчуття, ніби частини його власного «я», що були розкидані історією, нарешті повертаються додому. Це не просто лінгвістична вправа, а акт глибокої людської порядності щодо власної пам'яті.
Зусиллями Кари Страсс та її колег процес перетворився на сталу систему: від дитячих мовних таборів до настільної гри Mahkisina, яка навчає граматиці через традиційні правила. Тут немає сухого академізму — лише наполеглива воля людей, які відмовилися примиритися з мовчанням своєї культури.