Ці два нових види, що отримали назви Metadon ghorpadei та Metadon reemeri, належать до підродини Microdontinae. Їхня стратегія виживання позбавлена агресії, але сповнена витонченого обману. Дорослі особини не мають функціонального ротового апарату і не споживають їжу; увесь їхній життєвий ресурс накопичується ще на стадії личинки. Ця коротка фаза дорослого життя присвячена виключно продовженню роду, де захистом від хижаків слугує зовнішня схожість із небезпечними осами.
Проте справжня драма розгортається під землею. Схожі на слимаків личинки цих мух проникають у глибини мурашників. Щоб солдати колонії не розпізнали чужинця, личинки синтезують на своїй поверхні вуглеводні, які точно повторюють «хімічний паспорт» господарів. Ставши невидимими для нюху мурах, вони безперешкодно поїдають їхні яйця та личинок, зростаючи в самому центрі чужого дому.
Вибір імен для нових видів став даниною поваги вчителям. Metadon ghorpadei названо на честь ентомолога Кумара Гхорпаде, а Metadon reemeri — на честь голландського таксонома Менно Рімера, чия робота дозволила точніше класифікувати ці невловимі створіння. Один вид було знайдено в урбанізованому лісі Делі, інший — у вологих пагорбах Сірувані, що підкреслює складну мозаїку індійської природи, де навіть у межах мегаполіса зберігаються невідомі науці форми життя.
Коли личинка завершує свій цикл, вона перетворюється на нерухому лялечку. Її зовнішня оболонка стає настільки твердою і куполоподібною, що перші дослідники минулих століть іноді помилково класифікували їх як нові види наземних молюсків. Саме в цій тихій, схожій на мушлю формі, комаха чекає на момент, коли вона зможе востаннє змінити подобу і вийти на світло в образі золотої оси.