Абдраббу керує програмою ініціативи Made in Palestine, а гурток веде окремо, щотижня, у місцевій кав'ярні. Те, що там відбувається, має довгу передісторію. Татріз шиють по відлічених нитках на полотні, яке потім стає тобом — довгою сукнею з вишитою нагрудною панеллю, бічними вставками й спинкою. Регіон упізнавали з першого погляду: у Вифлеємі використовували настилний шнур із золотої та срібної нитки, у Рамаллі — червоний шовк по білому льону, в околицях Гази — щільний дрібний стібок по темному індиго.

Назви візерунків залишилися домашніми й польовими: кипарис, місяць, цвіт апельсина, намет паші, пір'я. Ніякої абстрактної символіки — тільки те, що жінка бачила довкола себе.

Матеріал змінювався разом з політикою. До 1940-х вишивальниці купували шовкове муліне, привезене з ринків Дамаска й Алеппо. Після 1948 року переміщення людей обірвало ці торгові шляхи, і на зміну прийшла мерсеризована бавовна французької фірми DMC — разом із друкованими буклетами візерунків, які принесли європейські мотиви, перейменовані арабською.

З 1960-х вишивка стала оплачуваною роботою. Жіночі товариства в таборах біженців і містах Західного берега купували нитки гуртом, роздавали схеми, продавали готове. Сільське вміння, яким дівчина готувала власний посаг, перетворилося на заробіток, а згодом на експортний товар у крамницях справедливої торгівлі Європи й Північної Америки.

Під час першої інтифади голка заговорила прямо. На сукнях з'являлися прапори, мапи, голуби, слово «Палестина» — тоді, коли показувати сам прапор на окупованих територіях було заборонено. Колекціонери згодом каталогізували їх як «сукні інтифади».

Саме такі приватні зібрання — з Аммана, Рамалли, діаспори, часто викуплені в родин у скрутні роки — тепер живлять європейські виставки. Кураторка Рейчел Дедман, яка досліджує татріз десять років у Музеї Вікторії й Альберта, показує «Thread Memory: Embroidery from Palestine» у V&A Dundee в Шотландії та «Embroidering Palestine» у музеї моди MoMu в Антверпені.

В антверпенській експозиції — колекція лондонського дизайнера Айхама Хассана «IM-Mortal Magenta: The Color That Doesn't Exist», побудована на візерунках татрізу й на Газі. Дизайнерка Ола Муханна з Дейр-аль-Гусуну на півночі Палестини документує моду, натхненну вишивкою, як студентка текстилю. Її допис із мотивом ромашкового ланцюжка на сукні зібрав наприкінці серпня майже два мільйони переглядів.

Навчання тим часом перейшло в мережу: оцифровані сільські схеми, архіви візерунків, відеоуроки. Учениці за межами Палестини працюють за сітками, які їхні бабусі тримали в пам'яті.

А у Вифлеємі, раз на тиждень, жінки далі сідають за стіл із голками — і те, що майстрині називають боротьбою проти стирання культури, виглядає дуже просто: хрестик до хрестика, поки сукня не закінчена.