Для Японії, де повага до порядку часто межує з непомітністю тих, хто в цей порядок не вписується, праця Гото стала тихим, але рішучим кроком. Дослідники взяли за основу індикатори реабілітації на рівні громад (CBR), розроблені Всесвітньою організацією охорони здоров'я, і прискіпливо переклали їх мовою японських реалій. Це не просто лінгвістична вправа — це була спроба зрозуміти, чи може людина на кріслі колісному або з порушенням зору знайти роботу в Токіо чи Осаці з тією ж легкістю, що й будь-хто інший.
Близько 9,2% населення країни живуть з інвалідністю, і хоча Японія ратифікувала Конвенцію ООН про їхні права, бар'єри залишалися. Команда Гото провела масштабні опитування, валідуючи кожен пункт анкети, щоб переконатися: інструмент працює однаково точно як для лікаря, так і для пересічного містянина.
У цій роботі відчувається спадкоємність поколінь. Саме в Японії, у місті Окаяма, Сейїчі Міяке колись винайшов тактильну плитку — ті самі жовті рифлені доріжки, що тепер допомагають незрячим орієнтуватися на вулицях усього світу. Коли пішохід відчуває ступнями ритмічні виступи на тротуарі, він відчуває турботу, втілену в бетоні. Робота Рьохея Гото продовжує цю традицію, але вже на рівні соціальних інститутів.
Запровадження стандартів J-CBR-Is дозволяє місцевим органам влади бачити прогалини там, де раніше були лише звіти. Відтепер приватні підприємства, які з квітня 2024 року зобов’язані законом надавати «розумне пристосування» для працівників, мають дзеркало, у яке можна подивитися. Це не про примус, а про створення середовища, де гідність кожної людини є вихідною точкою, а не кінцевою метою.