Цей крихітний звір, відомий науці як Chlamyphorus truncatus, зазвичай проводить усе життя під землею, виходячи на поверхню лише на коротку мить, щоб за кілька метрів знову заритися в пісок. Маріелла Суперіна, дослідниця з інституту IMBECU-CONICET, роками вивчає цих невловимих створінь, чий рожевий панцир є справжнім дивом біологічної інженерії. Він не прикріплений до тіла повністю, а тримається лише на товкій мембрані вздовж хребта, виконуючи роль складного радіатора: коли тварині тепло, панцир наливається глибоким трояндовим кольором, а коли холодне повітря пустелі бере своє — блідне.
Рейнджери діяли обережно. Вони не просто зафіксували факт зустрічі, а провели точні вимірювання та відзначили координати місця, де плащоносець перетинав відкриту ділянку. Для науки кожен такий запис є безцінним, адже цей вид неможливо вивчати в неволі — вилучені з природного середовища, ці тендітні істоти зазвичай гинуть протягом тижня. Їхнє життя належить виключно пустелі.
Координатор заповідника Пабло Куельйо підкреслює, що ця знахідка є плодом тривалої тиші, яку повернули цьому краєві. Колись ліси заповідника Ньякуньян нещадно вирубували на дрова та вугілля для Мендоси, але за десятиліття охорони екосистема відновилася. Під захистом старих дерев альгарробо, назва яких мовою місцевого народу уарпе звучить як «білий орел», знову з'явився простір для життя, що триває мільйони років.
Сьогодні головною загрозою для рожевого плащоносця є не лише втрата середовища, а й свійські тварини. Проте зустріч у заповіднику підтверджує: там, де людина свідомо відступає, даючи природі спокій, навіть найтендітніші мешканці землі знаходять силу залишатися непоміченими, але живими.