Протягом трьох років представники всіх корінних народів Гондурасу збиралися разом, щоб сформулювати цей документ. Це не було формальним підписанням паперів — це був діалог, у якому брали участь старійшини громад, вчителі та лінгвісти. Джон Вуд, представник народу міскіто, бачить у цьому плані не просто правовий акт, а визнання фактичної багатомовності країни, де поруч із іспанською живуть міскіто, гаріфуна, тавака, печ, толупан, чорті, ленка та англо-креольська мова Островів Бей.
Сьогодні державна система освіти вже опікується понад 90 000 учнів у спеціалізованих двомовних школах. Проте план на 2025–2035 роки йде далі, створюючи механізми юридичного захисту мов та їхньої передачі наступним поколінням, щоб мова не залишалася лише музейним експонатом, а була живим інструментом у повсякденному житті.
Кожна з цих мов має свою унікальну долю. Мова гаріфуна, яку наприкінці XVIII століття принесли на узбережжя нащадки вільних африканців та індіанців, досі зберігає дивовижну особливість: чоловіки та жінки в ній іноді використовують різні слова для одних і тих самих понять. Мова тавака, якою говорять у поселеннях вздовж річки Патука, залишається однією з найменш чисельних, але тепер вона отримує шанс на виживання через офіційну підтримку.
Ми сподіваємося забезпечити визнання нашої країни багатомовною і таким чином зберегти наші мови та доступ до інформації материнською мовою.
Зусилля Джона Вуда та його колег підкріплені створенням цифрового порталу, де зібрано тисячі слів семи корінних мов. Це поєднання давньої усної традиції та сучасних технологій дозволяє мовам, які раніше вважалися приреченими на зникнення, знову звучати впевнено. У Тегусігальпі цей процес сприймають не як відокремлення, а як збагачення — адже нація стає сильнішою, коли кожен її громадянин може бути почутим, не втрачаючи власного голосу.