Алехандра звикла лікувати людей, але тепер вона взялася за зцілення самої землі. Як нащадок касиків народу пемон, вона відчуває відповідальність за Гран-Сабану — край величних тепуїв та мінливих річок. Разом із громадою вона створила «арборетум» безпосередньо при місцевій школі. Туди з найвіддаленіших куточків лісу приносять дерева, що мають найбільшу культурну цінність, аби зібрати їхнє насіння та розмножити в розплідниках.
Вода річки Кароні, що протікає поруч, має темний, майже бурштиновий відтінок — це колір лісу, що розчиняється в її потоках. Ця річка є артерією, що живить не лише місцеві села, а й усю країну. Проте без коріння дерев, яке тримає береги, і без мудрості людей, які знають, як поводитися з вогнем, ця артерія поступово вичерпується.
Робота Лойоли не обмежується лише садінням дерев. Вона входить до Ради мудрих, де старійшини передають пам’ять громади молоді. Одним із найскладніших завдань стало створення індіанської бригади з інтегрованого управління вогнем. Замість того, щоб просто забороняти випалювання, громада повертається до традиційних методів контрольованих низових пожеж, які запобігають великим катастрофам у посушливий період.
Сьогодні жителі Мапаурі помічають зміни: у сади повертаються дикі фрукти, а в ліси навколо селища — тварини, яких не бачили роками. Для Алехандри це і є справжнім результатом. Коли дитина в школі впізнає дерево за його листям і знає, як воно може втамувати біль або голод, зв'язок із територією, що здавався розірваним, стає міцнішим за будь-які державні кордони чи економічні звіти.