Для Джеймса Вілкокса, який керує муніципальною операцією, ця робота позбавлена зовнішнього драматизму, вона вимагає лише терпіння та математичної точності. Його команда використовує прості засоби: вони змащують пластикові картки арахісовою пастою, щоб за відбитками зубів вистежити останніх щурів та горностаїв, що переховуються в підвалах чи під терасами будинків. Там, де техніка безсила, на допомогу приходять спеціально навчені тер'єри, які здатні почути запах чужинця навіть крізь товщу міської інфраструктури.
Рух за очищення міста почався не з урядових кабінетів, а з долини Карорі, де ще наприкінці минулого століття звели вісім кілометрів захисної сітки. Цей заповідник, відомий як Zealandia, став серцем, що почало качати життя в навколишні райони. Сьогодні птахи туї та великі лісові голуби кереру, які раніше не наважувалися покидати безпечну зону, вільно літають над житловими кварталами, не боячись нападу з трави.
Проєкт, який підтримує засновник ініціативи Capital Kiwi Пол Ворд, ставить за мету щось більше за просту дератизацію. Це спроба змінити саму природу міського простору, де людина свідомо обмежує присутність принесених нею ж видів заради виживання місцевих. Коли на околицях Веллінгтона знову чути крик ківі вночі, це не просто біологічний успіх, а відновлення старої рівноваги.
Сьогоднішнє рішення уряду офіційно закріплює цей статус. Веллінгтон, з його крутими схилами та вітрами з протоки Кука, стає першим великим містом у світі, яке вирішило повністю позбутися занесених хижих ссавців до 2050 року. Це довгий шлях, який вимірюється не роками, а кожним успішним гніздуванням птахів на підвіконнях городян.