Те, що колись було артерією стародавнього міста, яка живила підземні акведуки легендарного Маліка Амбара, перетворилося на відкритий колектор. Астік Пандей, обійнявши посаду муніципального комісара, вирішив не просто очистити русло, а повернути річці її право на існування. Він почав із того, що нарахував 130 точок, де сирі каналізаційні стоки щоденно вливалися в помираючий потік, отруюючи все живе на кілометри навколо.
Його стратегія була позбавлена бюрократичної сухості. Пандей звернувся до шкіл, коледжів та місцевих підприємств, перетворивши технічне завдання на справу честі для всієї громади. Коли важка техніка почала піднімати з дна пластикові пласти, накопичені десятиліттями, за нею йшли сотні молодих волонтерів, які взяли на себе роль охоронців річки, фіксуючи нові порушення та стежачи за чистотою берегів.
Робота була виснажливою: екскаватори вигрібали тонни бруду, а інженери зводили габіонні стіни, щоб зупинити ерозію ґрунту. Щоб закріпити результат, на розчищених берегах висадили молодий бамбук. Його коріння тепер тримає землю там, де раніше панував хаос розмитих берегів і незаконних забудов.
Тиха зміна відбулася через кілька місяців, коли вода, звільнена від гніту сміття, знову почала рухатися. На береги, де раніше панував лише сморід, повернулися птахи, а мешканці міста вперше за багато років змогли зупинитися біля води, просто щоб постояти в тиші. Пандей залишив свою посаду заради нового призначення в Мумбаї, але залишив місту жест, який не потребує слів: можливість знову впізнати себе у дзеркалі власної річки.