У залах інституту панує особлива тиша, не схожа на ділову метушню міських лікарень. Засновник закладу, Шрі Мадгусудан Саї, вибудував систему, що кидає виклик економічній логіці сучасної індійської медицини, де диплом лікаря часто коштує цілий статок. Для дітей із родин, що живуть за межею бідності, шлях до операційної був закритий назавжди, поки в сільській місцевості не з'явився цей університет.
Коледж не просто дає знання — він вимагає вибору. Кожен студент, зарахований на курс, підписує обов'язкову угоду про службу. Після випуску вони не поїдуть до блискучих приватних клінік Мумбая чи Лондона, а залишаться в селах, де медицина досі є міфом, а не реальністю. Це договір, скріплений не грошима, а розумінням обов'язку перед власною громадою.
Справжнє навчання Даміні та її однокурсників відбувається під час візитів до селянських домівок. Там вони вперше бачать не лише хвороби, а й людей, які десятиліттями терпіли біль. Під час одного з таких візитів літня жінка, якій вимірювали тиск, раптом почала плакати. Вона зізналася студентам, що розчулена не самою допомогою, а тим, що її вперше в житті просто вислухали.
Цей жест — теплий дотик руки лікаря до плеча пацієнта — стає головним уроком у Мудденагаллі. Даміні говорить, що вчиться на лікаря не для власного успіху, а для тих дітей у своєму селі, які мають мрії, але не мають жодного шансу їх здійснити. Вона стане однією з тих, хто заповнить порожнечу в системі, де дві третини індійців живуть у селах, але менше третини лікарів погоджуються там працювати.