Проблема була не лише в технічній застарілості, а в смертельній небезпеці. Коли поворотні круги, встановлені ще за часів британської колонізації, виходили з ладу, машиністи були змушені вести потяги заднім ходом. У професійному середовищі це називають рухом «довгим капотом уперед» — стан, коли корпус 72-тонного двигуна майже повністю перекриває огляд, залишаючи людину в кабіні безпорадною перед колією. Саме така обмежена видимість призвела до трагедії у місті Бхайраб, де зіткнення вантажного та пасажирського складів забрало життя багатьох людей.
Бабу прийшов на залізницю не за кар'єрою, а через почуття обов’язку. Отримавши освіту за державний кошт, він вважав, що винен своїй країні реальні зміни. До його появи в бангладеських депо панувало мовчазне правило: якщо потяг просто доїхав до кінцевої станції — це вже успіх. Молодий інженер відмовився від цього фаталізму, створюючи серію недорогих, але точних рішень під спільною назвою Odommo, що в перекладі означає «Неспинний».
Світ помітив ці зусилля раніше, ніж офіційні інстанції вдома. У 2025 році за свої винаходи Бабу отримав міжнародну нагороду Stevie Award, яку часто називають бізнес-Оскаром. Проте сам інженер залишається зосередженим на практичній роботі. Навіть готуючись до від'їзду до Луїзіанського технологічного університету на докторантуру, він розглядає це навчання лише як засіб для досягнення великої мети.
Його бачення позбавлене абстракцій: він хоче, щоб Бангладеш перестав бути покупцем старих технологій і почав будувати власні двигуни. Коли він іде вздовж перону, він бачить не просто залізо, а складну систему, яку можна вдосконалити розумом і волею однієї людини, що вирішила не відвертати погляд від руїни.