Дослідник з Університету Дана Діко Данкулодо роками вивчав, як людина може змінити ландшафт власного виживання. У двох найбільших містах Нігеру він виявив, що шкільні подвір’я стали чимось більшим, ніж просто майданчиками для ігор. Коли класи переповнюються, а термометр підіймається до критичних позначок, навчання переміщується під крони дерев. Мусса Суле детально описав кожен стовбур: майже дві третини з них — це дерева нім, завезені сюди ще в минулому столітті для боротьби з пустелею. Їхня деревина настільки міцна, що її не беруть навіть терміти, а густа тінь дає змогу проводити уроки навіть у найспекотніші години.
Серед запилених шкільних площ Суле знайшов справжнє розмаїття. Сорок відсотків дерев виявилися плодовими: манго, гуава та моринга. Для багатьох дітей ці дерева стали джерелом вітамінів у середині навчального дня. Студент Альмустафа Сулей Білалі зізнається, що звично шукає порятунку під манговим деревом між лекціями, зриваючи плоди, що дозріли прямо над головою. Гладка кора гуави, яка відшаровується тонкими, схожими на папір пластівцями під дотиком дитячої руки, стає першим підручником ботаніки для тих, хто ніколи не бачив лісу.
Директорка школи «Декролі» в Ніамеї, пані Рамато, зауважила те, що важко виміряти цифрами: діти охочіше доглядають за саджанцями, ніж слухають теоретичні лекції про екологію. Коли дитина власноруч поливає морингу, листя якої згодом додадуть до поживної каші копто, вона відчуває безпосередній зв’язок із землею. Це тихе зусилля — посадити дерево там, де пісок намагається поглинути все живе — стає щоденним актом виховання людяності.
Мусса Суле наполягає, що кожна нова школа в країні повинна плануватися навколо саду. Його дослідження доводить: присутність дерев не лише покращує академічні результати, але й змінює мікроклімат цілого кварталу. У місті, де щільність населення постійно зростає, ці шкільні оази залишаються останнім місцем, де людина може вільно дихати, сховавшись від нещадного світла Сахари.