Дитина потрапила до клініки у стані, що не залишав місця для вагань: випадковий постріл шротом практично знищив м’які тканини, м’язи та судини правої ноги, залишивши оголену кістку. У більшості випадків такий діагноз стає вироком, що веде до негайної ампутації. Проте команда професора Аяда обрала інший шлях — метод вільної лоскутної мікрохірургії, що вимагає майже надлюдської концентрації.
Дві групи медиків працювали синхронно, наче злагоджений механізм. Поки одні лікарі готували понівечену ногу до прийняття живого матеріалу, інші, серед яких були хірурги Ахмед Омар Бахлас та Амр Халаф, вилучали фрагмент найширшого м’яза зі спини самого хлопчика. Це було змагання з часом і тендітною фізіологією маленького тіла, де кожна хвилина під наркозом потребувала пильного нагляду анестезіологів під керівництвом Мохсена Бадаві.
Найвідповідальніша мить настала під окулярами хірургічного мікроскопа. Ваель Аяд з’єднував пошкоджені артерії, вени та нерви ниткою, яка була настільки тонкою, що людське око ледве могло її розрізнити без допомоги оптики. Один невірний рух міг призвести до тромбозу та загибелі трансплантата, проте рука майстра залишалася непохитною.
Коли сонце почало підніматися над Нілом, операція завершилася успіхом. Директор інституту Махмуд Саїд пізніше відзначив професійну відданість команди, яка відмовилася від легкого шляху ампутації на користь виснажливої боротьби за повноцінне життя хлопчика. У тиші післяопераційної палати, де медики за допомогою ультразвуку ловили перші ритмічні пульсації в нових судинах дитини, наука вчергове поступилася місцем простому людському чину.