Протягом тисячоліть людина відбирала рис за його здатністю давати важке зерно та рости рівними рядами, але в цьому процесі рослина втратила щось невидиме. Команда Падубідрі Шивапрасада виявила, що сучасний рис (Oryza sativa) зберіг генетичний код своїх витривалих предків, таких як Oryza nivara, але розучився ним користуватися. Секрет стійкості до посухи та бідних ґрунтів виявився прихованим не в самих генах, а в крихітних молекулах — малих РНК, які діють як диригенти, вмикаючи або вимикаючи захисні механізми у відповідь на стрес.
Дослідники порівнюють епігенетичні профілі рослин, шукаючи молекулярні мітки, що були стерті під час окультурення. Шивапрасад переконаний, що замість радикальної зміни генетичного коду можна просто «навчити» сучасні сорти пам'ятати витривалість їхніх диких родичів. Це дозволить рису процвітати в умовах нестачі води, не потребуючи величезної кількості добрив, які стали обов'язковими з часів Зеленої революції.
Робота лабораторії вийшла на новий рівень після виявлення ролі варіанту гістону H2A.X, який регулює розвиток кореневої системи та процеси фотосинтезу. Це відкриття додає ще один інструмент до молекулярного арсеналу вченого. У листопаді 2025 року праця Шивапрасада була відзначена премією Tata Transformation Prize у розмірі 2 крори рупій, що підтвердило значення його зусиль для майбутньої продовольчої безпеки.
За спокійним голосом професора та тишею його кабінету в кампусі GKVK стоїть глибоке розуміння того, що майбутнє сільського господарства лежить не в підкоренні природи, а в поверненні до її мудрих першоджерел. Він не прагне створити нову рослину, він хоче повернути старій її втрачену гідність і силу.