Почонг — це дерев'яна приманка завбільшки зі справжнього восьминога. Її вирізають у формі тварини й обмотують смужками повсті. Так само в індонезійському фольклорі називають привида: мерця, загорнутого в білий саван. У морі біля Пото-Тано цей «привид» опускається на дно, щоб виманити здобич зі схованки.
Його несуть під воду Велл, Надір, Вандра й Кадір. Вони пірнають без аквалангів на 15–20 метрів. Дорогу знаходять без GPS, за зорями, вітром, повітрям і течіями. Рибалки згадують, що дітей баджо приносять до моря вже через тиждень після народження.
Баджо, або сама-баджо, століттями жили на узбережжях Індонезії, Малайзії та південних Філіппін. Чимало їхніх предків усе життя провели на човнах-будинках. У 2018 році генетикиня Мелісса Ілардо з колегами порівняла баджо з Сулавесі з їхніми сусідами-хліборобами. Селезінка в баджо виявилася приблизно наполовину більшою. Під час пірнання цей орган викидає в кров запас насичених киснем еритроцитів. Дослідники пов'язали цю особливість із варіантом гена PDE10A.
Протягом останніх років багато рибалок пірнали з компресором: повітря з човна подається шлангом. Це дозволяло довше залишатися під водою, але без навчання й без графіка декомпресії підйом на поверхню загрожує декомпресійною хворобою, яка може призвести до паралічу чи смерті. Рибалки PELITA відмовилися від шланга й повернулися до того, що вміли їхні батьки.
Разом із цим вони почали закривати для лову дві-три ділянки на кілька місяців. Денний восьминіг, основна здобич дрібних промислів Індо-Пацифіки, росте швидко й живе лише 12–15 місяців, тому закрита ділянка встигає відновитися за один сезон. Уперше такі короткі почергові заборони запровадили у 2004 році в мадагаскарському селищі Андавадоака за підтримки організації Blue Ventures. Відтоді цю модель переймають прибережні громади по всьому світу.
У Пото-Тано вона стала справою всього селища. У 2022 році місцеві жінки заснували групу «Жінки за охорону моря». Нещодавно село ухвалило постанову, яка закріплює право громади самій розпоряджатися своїми морськими ресурсами. Рибалкам допомагають Хані Нусантарі та Боен, співдиректори фонду Jari.
А в човні, як і раніше, рішення ухвалює Махарі. Він дивиться на воду, чекає слушного моменту й каже одне слово. Після цього четверо чоловіків набирають повітря й зникають під водою.