Для Ашрафа Баті, який очолює службу партнерства у регіональному управлінні лісового господарства, це русло — не просто географічний об'єкт. Це «Червоний канал», названий так через колір осаду, який вода вимиває з глибини Сахари під час повеней. Він бачить, як переривчаста течія ваді перетворюється на ланцюжок ізольованих солоних озер, де в густих заростях очерету знаходять прихисток фламінго та рідкісні мармурові чирки.
Людське втручання тут виявилося несподівано делікатним. Гребля, зведена вище за течією, утримує запаси води, які інакше миттєво поглинула б пустеля або забрав океан. Це дозволяє зберігати вологість навіть у періоди тривалої посухи, створюючи умови для існування понад 60 видів водно-болотних птахів, які зупиняються тут на перепочинок або залишаються для гніздування.
Орнітолог Хамід Ракібі Ідріссі роками вивчає, як саме птахи пристосовуються до цих суворих умов. Його дослідження показують, що ваді слугує не просто станцією для харчування, а є своєрідним мостом, без якого міграція між континентами була б значно складнішою. Водночас еколог Мохаммед Адель Асфурі наголошує, що помірний клімат долини та наявність їжі приваблюють навіть ті види, що зазвичай уникають пустельних зон.
Баті тепер мріє про створення екологічної стежки та освітнього центру для молоді Ель-Аюна. Він переконаний, що розуміння цього тендітного зв’язку між водою, піском і крилом є єдиним способом зберегти гармонію там, де кожен ковток прісної води є результатом складного розрахунку природи та людини.