Його майстерня стоїть у Карантині — промисловому районі одразу на схід від бейрутського порту. Назва походить від османської карантинної станції, де пасажирів кораблів тримали, перш ніж впустити до міста. У січні 1976 року, на початку громадянської війни, тут сталася різанина. У серпні 2020-го вибух у порту зруйнував квартал чи не найсильніше з усіх. Саме тут художник знаходить журнали, книжки й газетні підшивки, які потім розрізає.
Видання L'Orient Today називає його неофіційним охоронцем історичної пам'яті — роль, яку зазвичай беруть на себе державні установи. Тарazі відмовляється читати лекції з історії. Він просто витягає з паперу дрібні скарби й поховані таємниці, які інакше розчинилися б без сліду, і передає їх далі.
Перед нинішньою виставкою була «Пам'ять паперового міста» — проєкт 2022 року в дослідницькому центрі Umam у південному передмісті Бейрута Харет-Хрейк. Тарazі перебрав понад сто ліванських видань від 1930-х до кінця 1980-х і впорядкував їх навколо двох мотивів, що поверталися на їхніх шпальтах: жінка як фігура свободи й тілесності, і образ збройної боротьби. Umam заснували у 2004-му видавець Локман Слім і німецька режисерка Моніка Боргманн. Сліма застрелили в його автівці на півдні Лівану в лютому 2021 року. Через два роки Тарazі отримав премію його імені.
Асмахан, що виринає в колажах, народилася 1912 року як Амаль аль-Атраш у друзькій родині з Джабаль-ад-Друз на півдні Сирії; її брат Фарід аль-Атраш став композитором і співаком. Вона співала й знімалася в Каїрі наприкінці 1930-х і на початку 1940-х. Вісім років кар'єри. Улітку 1944-го автомобіль, у якому вона їхала, зійшов у зрошувальний канал неподалік Мансури в дельті Нілу. Асмахан і її супутниця потонули. Водій вибрався.
Тарazі народився в Бейруті 1980 року, здобув фах графічного дизайнера в Американському університеті Бейрута, пройшов резиденцію у віденському Krinzinger Projekte. Його роботи зберігає Британський музей. Фільм, що складає частину нинішньої виставки, робився близько десяти років за підтримки Umam і програми ЮНЕСКО Beryt.
Те, що він робить, стосується арабської модерності, яка лишилася незавершеною — і країни, чиї архіви горіли, тонули або їхали на звалище швидше, ніж хтось устигав їх упорядкувати. Тарazі працює з тим, що лишилося. З обрізків.