Поллоніато, чия родина розписувала кераміку з XIX століття, не просто успадкував ремесло — він знайшов спосіб врятувати його від поглинання глобальним ринком. Після завершення навчання у Венеційській академії красних мистецтв у 2007 році, він повернувся до рідних берегів річки Брента. Там, де колись водні млини подрібнювали каміння для мас, він почав збирати залишки минулої величі: покинуті мануфактурами гіпсові заготовки, що роками припадали пилом у забутті.
Він називає себе «artiere» — слово, що зшиває воєдино бачення художника та мозолі ремісника. Замість того, щоб копіювати старовину, Поллоніато розрізає та перекомпоновує історичні форми, створюючи з уламків минулого об'єкти, які говорять із сучасністю. Це не механічне відтворення, а глибокий діалог із матерією, де кожна лінія на вазі є відлунням праці тисяч майстрів, що працювали тут століттями.
Зусилля Поллоніато вийшли за межі приватної майстерні, ставши частиною ширшого відродження громади після кризи 2009 року. У регіоні, де майстри довгий час були юридично прирівняні до звичайних торговців, його праця повернула ремеслу статус культурного капіталу. Він довів, що в епоху масового виробництва справжня цінність полягає в дотику людської руки до холодного пласта глини.
Сьогодні його діяльність у Нове описують як «повернення до спільноти». Це тиха революція людини, яка зрозуміла, що майбутнє не обов'язково має бути винайдене з нуля — іноді воно вже чекає на нас, сховане у старих формах, під шаром пилу в кутку забутої майстерні.