Село Танджунг-Курас лежить біля гирла річки Сіак, у провінції Ріау, навпроти острівного округу Бенгкаліс. Під ним торф’яні ґрунти, які погано тримають вагу. Колись люди брали мангрову деревину на опори для фундаментів своїх будинків. Коли мангрів поменшало, берег став беззахисним. Море щороку забирає понад шість метрів суходолу, під час припливів село затоплює, а мангрових крабів і молюсків, якими родини годувалися й заробляли, стає дедалі менше.
Про мангри Харісья вперше почув 2011 року на курсі з аквакультури на островах Меранті: там пояснювали, як ці дерева фільтрують солонувату воду. Згодом він роками їздив до мангрових громад округу Сіак, щоб навчитися відновлювати ліс і гуртувати людей навколо цієї роботи.
У 2018 році односельці обрали його старостою, і він спрямував місцеві кошти на висаджування мангрів. Потім Харісья програв вибори, і підтримувати відновлення стало важко. Кілька років він працював майже без жодної інституційної допомоги. Одного разу нафтовий розлив знищив у розсаднику 5 000 саджанців.
Лише 2024 року він знову знайшов спільну мову з природоохоронними організаціями. Цього року громада отримала близько 10 000 саджанців від місцевих екологічних відомств і партнерів, серед яких Yayasan Gambut, Global Environment Centre та Aramco Asia Singapore. Висадки Харісья зосередив на Бетінг-Селаянгу. Липневого дня туди прийшли школярі, мешканці села й представники організацій.
Тепер ця ділянка стане розсадником. «Ми використаємо це місце, щоб вирощувати нові саджанці», — каже Харісья. Рибалки, які ходять поблизу відновлених смуг, уже помічають, що екосистема поступово оживає.
Його робота вписується в ширшу картину. Індонезія має близько 3,3 мільйона гектарів мангрових лісів, і приблизно половина з них деградована. Уряд обіцяв відновити до 2024 року 600 000 гектарів, але здебільшого цієї мети не досяг. У Танджунг-Курасі відновлення вимірюють не мільйонами гектарів, а кожним деревцем, яке прижилося в мулі.
«Ми не зупиняємося. Навіть якщо ти сам, продовжуй».