Гетерозиготність Авраама — 0,17. Здоровою вважають величину від 0,3. Цифра означає одне: тварини в неволі роками схрещувалися між собою надто тісно, і генетичний запас, зібраний десятиліття тому, поволі вичерпується. Програму розведення почали 1990 року з двадцяти одного засновника, і кожне наступне покоління успадковувало дедалі вужчий набір варіантів.
Команда під керівництвом Альберта Ноблезади, який відповідав за біоінформатичний конвеєр, визначила 24 531 ген. Серед них знайшлася й несподіванка: рідкісний алель у однієї статевозрілої особини. Якщо цю тварину використати в розведенні продумано, вона здатна повернути популяції частину втраченої різноманітності.
Досі пари добирали за родоводом. Тепер їх можна добирати за геномом.
Це і є практичний зміст роботи. Записи про походження показують, хто чий батько; геном показує, що саме тварина несе в собі. Науковці CENTROP планують відновити обмін оленями між трьома центрами — власним, парком дикої природи Марі-іт та Негроським лісопарком — і випробувати спільне утримання вирощених у неволі й диких тварин у заповіднику Баяван площею 300 гектарів.
Історія цього оленя довга й переважно про втрати. 1870 року Філіп Латлі Склейтер описав його в Лондоні за зразком, надісланим принцом Альфредом, герцогом Единбурзьким. Понад століття зоологи вважали тварину лише підвидом більших оленів, аж поки Пітер Грабб і Колін Гровз не визнали її окремим видом.
Колись олень жив на Себу, Гімарасі, Лейте, Масбате й Самарі. Тепер його немає на жодному з цих островів — залишилися Негрос і Панай. На Панаї науковці двадцять п'ять років не мали жодного підтвердження, що дикі тварини взагалі вціліли, доки експедиція 2009 року не знайшла фізичні докази.
Дорослий олень заввишки сімдесят-вісімдесят сантиметрів у холці, важить сорок-шістдесят кілограмів і живиться молодими пагонами когонової трави. Він малий, тихий і легко зникає. Геном не додає жодної тварини до тих семисот, що залишилися. Він лише вперше показує, з чим саме працюють люди, які намагаються їх утримати.