За цей час команда встигла все, що планувала. Взяла зразки крові, вживила мікрочипи, одягла на тварин радіонашийники й ввела вакцину. Поруч із Мангіні працювали польові дослідники з природоохоронної організації SPVS і фахівці з Bio-Manguinhos. Ця лабораторія фонду Освальдо Круза в Ріо-де-Жанейро виготовила вакцину і виробляє щеплення від жовтої гарячки з 1937 року.
Мангіні найкраще запам'ятала, як тварини прокидалися. Вони хапалися за гілки й одним стрибком зникали в лісі.
Дорослий чорнолиций тамарин важить близько шестисот грамів. Групи ночують у дуплах дерев. Науці цей вид відомий лише з 1990 року: тоді біологині Марія Лусія Лоріні і Ванесса Герра Перссон знайшли його саме на острові Суперагі. Це один із чотирьох видів левових тамаринів, і всі вони живуть лише в Атлантичному лісі Бразилії. Утім, три інші види мають популяції в неволі. Якщо в дикій природі з ними трапиться лихо, їх буде ким відновити. У чорнолицього тамарина такого запасу немає.
Ця небезпека не вигадана. Під час спалаху жовтої гарячки на південному сході Бразилії у 2016–2018 роках загинули тисячі бурих ревунів. Кількість золотистих левових тамаринів у штаті Ріо-де-Жанейро скоротилася з приблизно 3700 до 2500. Після цього Асоціація золотистого левового тамарина разом із фондом Освальдо Круза почала щеплювати тварин. Тепер цей досвід перенесли на південь, до Парани.
Чорнолицим тамаринам загрожує не лише хвороба. У 1950-х роках тут прокопали канал Варадору. Він розрізав ліс, і популяції виду опинилися по різні боки межі між штатами Сан-Паулу і Парана. Коли вид такий нечисленний і розпорошений, одного спалаху може вистачити, щоб він зник.
Тому команда збирається щепити й інші групи, а згодом створити популяцію в неволі. Її тримали б на випадок, якщо з дикими тваринами станеться найгірше. Поки що в лісі Суперагі живуть три тамарини з радіонашийниками, захищені від хвороби, яка вже знищила тисячі мавп Бразилії.