Радниця зі спадщини Ана Пельїсер назвала передане «зібранням етнологічних, палеонтологічних і фотографічних предметів великого інтересу, пов'язаних з історією, традиціями та колективною пам'яттю Бенідорма й Марина-Байша». Формулювання офіційне, але за ним стоїть проста річ: ремесло, якого в місті більше немає, тепер має фізичний доказ свого існування.
Бенідорм зник як рибальське селище на очах одного покоління. У 1952 році закрили альмадрабу — стаціонарну пастку на тунця, що тримала економіку міста, бо улови впали нижче межі, за якою її утримання втрачало сенс. За чотири роки мер Педро Сарагоса Ортс провів генеральний план забудови, який віддав узбережжя туризму. Перепис 1950 року нарахував тут 2 726 душ, серед них 118 із дипломами капітанів і штурманів торговельного флоту. Сьогодні в місті живе понад сімдесят сім тисяч.
Родина Клімента передавала архіву речі й раніше. Цього разу до інструментів додалися дюжина саморобних вудок, великий барабан музичного колективу Grupo Iris і колекція скам'янілостей, зібраних у Бенідормі та довкола. Породи, з яких вони походять, тепер лежать під охороною природного парку Серра-Желада — крейдяного масиву з червоних мергелів і білого вапняку, чиї підвішені над морем викопні дюни мають близько ста тисяч років.
Ремесло, що не залишило по собі ані човна, ані майстра, залишило по собі свої руки — вісім залізних клинів і молоток.
Архів відчинений із понеділка по п'ятницю, з дев'ятої до другої. Його фонди починаються 1482 роком, книги протоколів засідань за 1849–1973 роки оцифровано. Тепер поруч із паперами лежить те, чим працювали руки.
У цьому місті вже був чоловік, який рятував минуле, поки інші будували майбутнє: парох Луїс Дуарт і Алабарта, який з 1950 року до самої смерті в січні 1983-го вів розкопки на Тоссалі й зібрав більшу частину археологічної колекції Бенідорма. Його ім'я носить зал у музеї Бока-дель-Калварі. Клімент зробив те саме, тільки для ремесла, яке не залишає черепків.