Шлях до відкриття був повільним, як і саме життя в афотичній зоні океану. Перший зразок потрапив до рук вчених ще у 2000 році, витягнутий з безодні під час промислу патагонського іклача. Пізніше з’явився другий, а третій дослідники знайшли випадково — він роками зберігався некаталогізованим у фондах Національного музею природної історії Чилі. Ці фрагменти життя, зібрані докупи, дозволили Ібаньєсу та його колезі Марії Сесілії Пардо довести: перед ними — цілком новий мешканець планети.
Цей восьминіг належить до роду Graneledone, який тепер налічує 11 видів у всьому світі. Від своїх мілководних родичів він відрізняється не лише генетичним кодом, а й будовою тіла, пристосованою до вічної темряви та величезного тиску. У нього лише один ряд присосок на кожному щупальці, а шкіра має особливу зернисту текстуру, що нагадує ландшафт далекої планети.
Вчені назвали новий вид на честь Хав’єра Селланеса, дослідника підводних гір Чилі, який присвятив життя вивченню цих ізольованих екосистем. Для біологів кожен міліметр текстури шкіри чи вигин органа був свідченням унікальності істоти. У глибоководному середовищі, де метаболізм сповільнюється, а самиці можуть роками охороняти одну кладку великих яєць, виживання є щоденним актом витривалості.
Робота над описом стала міжнародною справою: до аналізу долучилися фахівці з дев’яти країн, від Португалії до Нової Зеландії. Це відкриття нагадує, що навіть у часи супутників та радарів, океанська безодня зберігає форми життя, які ми лише починаємо осягати. Для Ібаньєса це не просто перелік морфологічних ознак, а можливість побачити «унікальну істоту» там, де раніше бачили лише холодну порожнечу.