Три роки тому мешканці мікробасейну Мінзір 01 вирішили змінити долю своєї землі. Під керівництвом місцевих лідерів громада взяла під опіку 400 гектарів виснажених схилів у регіоні Амхара. Люди власноруч збудували 20 кілометрів терас, що оперізують пагорби, немов шрами, які зцілюють: ці кам'яні бар'єри змушують дощову воду не стікати стрімко в долини, несучи із собою родючий ґрунт, а повільно просочуватися вглиб, наповнюючи підземні резервуари.
Щоб дати природі спокій, селяни закрили понад 200 гектарів угідь для випасу худоби та землеробства. Там, де раніше копита тварин витоптували кожен паросток, тепер здіймається молода трава та підростають саджанці дерев. Це рішення вимагало терпіння та спільної згоди, адже кожна родина мала поступитися звичним укладом заради майбутнього водопою.
Для молодої фермерки Єзіни Алемнех ці зміни мають цілком конкретний вимір — на її присадибній ділянці вперше зазеленіла пшениця та овочі в той час, коли зазвичай усе довкола вигорало. Зміни відбулися не лише на полях, а й у відносинах між людьми: комітети з відновлення земель та комітети з водопостачання, які раніше діяли нарізно, об’єдналися, щоб разом доглядати за джерелами та насосами.
Цей досвід у суббасейні озера Тана показує, як людська воля здатна відновити природний ритм життя. Коли вода перестає бути сезонним гостем і стає постійним мешканцем долин, змінюється сама впевненість людини у завтрашньому дні. Молла Арега, дивлячись на чистий потік, визнає, що за все своє життя не бачив нічого подібного — земля, яку вважали виснаженою, знову почала віддавати те, що колись у неї забрали.