Ці печери, розташовані на південно-західній околиці сучасного мегаполіса, колись виточив Атлантичний океан. Ритмічні удари хвиль порожнисто виїли камінь, перш ніж тектонічний підйом підняв ці порожнечі над водою, зробивши їх прихистком для сухопутних істот. Саме тут, у формації Улад Хаміда, протягом десятиліть працювала місія «Доісторична Касабланка» — спільна справа вчених Марокко та Франції, яка розпочалася ще у 1978 році.
Для Мохіба та його колег, серед яких — Жан-Жак Юблен та Джованні Муттоні, ця робота вимагала терпіння ювелірів. Дослідження, опубліковане в січні 2026 року, спирається на аналіз осадових порід, які зафіксували рідкісну космічну подію — інверсію магнітних полюсів Землі. Цей палеомагнітний підпис дозволив точно датувати рештки гомінідів епохою, коли світ навколо був суворим і мінливим.
Світ, у якому жили ці люди, був сповнений небезпечного сусідства. Поруч із людськими фрагментами вчені знаходили кістки вимерлих носорогів, ведмедів та газелей. Аналіз поверхні знахідок розповідає про нескінченну боротьбу за простір: на кістках залишилися сліди не лише кам’яних знарядь людини, що обробляла здобич, а й зубів гієн, які приходили в печеру, щойно її залишали двоногі мешканці. Один із найдивовижніших штрихів цього минулого — сліди від різців велетенських їжатців, які колись мешкали в цих печерах і обгризали сухі кістки в темряві.
Знахідка Абдеррахіма Мохіба та його міжнародної команди додає важливу ланку до ланцюга людського родоводу. Вона доводить, що територія сучасного Марокко була не просто тимчасовою зупинкою, а сталим домом для гомінідів, які поступово формували вигляд майбутнього людства під небом Африки.