Для двох малюків, яким ще не виповнилося й двох років, цей день став початком довгого повернення із абсолютної тиші. Вони народилися з аплазією — рідкісною патологією, за якої слуховий нерв повністю відсутній. У таких випадках звичайні кохлеарні імпланти, що стимулюють внутрішнє вухо, залишаються безсилі, адже сигналу нічим дістатися до мозку. Єдиним рішенням є слухова стовбуромозкова імплантація (ABI) — втручання такої делікатності, що воно межує з мистецтвом.
Професор Бер, який раніше очолював хірургічне відділення в німецькій клініці Фульда, зосередився на точному розміщенні електрода. Поки діти перебували під анестезією, команда лікарів фіксувала електричні відповіді нейронів, аби переконатися, що пристрій торкається саме тих центрів, які відповідають за сприйняття звуку.
Маленька пластина розміром лише три на вісім міліметрів тепер має замінити собою складну роботу нервових волокон. Однак операція — це лише перший крок у тиші. Протягом наступних тижнів, доки спадатиме набряк тканин, зовнішні процесори залишатимуться вимкненими. Тільки після цього почнеться тривалий процес калібрування електродів та кропітка робота сурдопедагогів.
Успіх цього втручання визначається не лише технічною досконалістю приладу, а й терпінням близьких. Батькам доведеться заново вчити своїх дітей розпізнавати шум дощу чи звук власного імені, перетворюючи електричні імпульси на людські сенси. Професор Бер, коментуючи подію, наголосив на важливості раннього втручання, адже саме в перші роки життя мозок дитини має найбільшу пластичність для освоєння мови.