Для Рехіно Монтеса, директора Національного інституту корінних народів, цей день не був просто адміністративною формальністю. Він наполягав на тому, що цей університет не був «одностороннім рішенням зверху». Натомість будівля постала з довгих розмов із місцевими мешканцями. Громада Мільпа-Альти не просто погодилася на сусідство з наукою — загальні збори комунальних землевласників передали дві гектари своєї заповідної території, аби дати знанням фізичний простір.
Студенти, які прибули сюди з 14 штатів Мексики, вивчають не лише граматику чи фонетику. Програма побудована навколо чотирьох напрямів: викладання, переклад, література та міжкультурна комунікація. Кожен студент зобов’язаний працювати над проєктом у власній громаді, повертаючи мову в живий обіг там, де вона ризикує стати тишею. Берта Дімас, яка очолює освітні програми інституту, бачить у цьому єдиний шлях зупинити зникнення національної пам’яті.
У цих аудиторіях мова — це не академічний об'єкт, а спосіб дихати. Вибір Мільпа-Альти для кампусу був глибоко символічним: цей район на півдні столиці залишається одним із останніх бастіонів науатль у величезному місті. Коли президентський декрет офіційно надав університету статус незалежної установи, він лише закріпив те, що люди на місцях вирішили роками раніше під час спільних обговорень.
Мета закладу полягає у тому, щоб жодна мова більше не була втрачена, адже з кожним забутим словом зникає цілий світ сприйняття дійсності.
Навчання триває, і поки студенти розбирають тонкощі перекладу з міштекської чи сапотекської, вони творять нову інтелектуальну еліту, яка не соромиться свого походження. Це тихий опір глобальному забуттю, що чиниться не силою, а книгою та живим словом у руках тих, хто пам’ятає своє коріння.