Випадок здавався майже безнадійним: постріл дробом, відомий у єгипетських селах як «хартуш», залишив на місці правої ноги дитини лише розірвані м’язи та оголену кістку. Будь-яке зволікання означало б для п’ятирічного хлопчика втрату кінцівки. Проте професор Ваель Айяд, завідувач відділення пластичної хірургії, вирішив боротися за кожен міліметр живої тканини.
Команда розділилася на дві групи, що працювали одночасно, наче злагоджений годинниковий механізм. Поки одні хірурги готували понівечену ногу до відновлення, інші обережно висікали клапоть шкіри та м’язів зі спини дитини, щоб замінити втрачене. У ці хвилини доля хлопчика залежала не від гучних гасел, а від непомітних рухів скальпеля та витримки лікарів.
Найважчий етап розпочався під лінзами мікроскопа. Хірурги працювали з нитками, що тонші за людську вію, з’єднуючи артерії, вени та нерви, чий діаметр ледь сягав одного міліметра. Кожен вузол, кожен стібок вимагав терпіння, яке межує з самозреченням. Використання титанових інструментів дозволяло уникнути найменшого намагнічування голки, адже в такому масштабі навіть мікроскопічна похибка могла стати фатальною.
Коли через дванадцять годин напруженої праці хірурги побачили, як бліда тканина наповнюється теплим рожевим відтінком, вони зрозуміли: кров знову потекла врятованою ногою.
Після завершення операції дитину перевели до відділення інтенсивної терапії під нагляд доктора Махмуда Саїда. Попереду ще довгий шлях реабілітації, але найголовніше вже відбулося. У холодному світлі операційних ламп, серед переплетіння дротів та інструментів, людяність перемогла руйнування, повернувши дитині можливість колись знову зробити свій перший, самостійний крок.