Стрічка «The Stolen Laevans of Tuvalu: The Peruvian Slavery Nightmare» вийшла у світ під час фестивалю мистецтв Fakaapo Tuvalu. Її співпродюсерами стали Університет Фіджі та Каупуле — виборний виконавчий орган Нукулаелае, який працює поруч із Фалекаупуле, зібранням старійшин. Знімали фільм у межах університетського курсу документалістики: студенти журналістики взялися за подію, від якої острів не оговтався за півтора століття.
Те, що сталося 1863 року, почалося не з насильства, а з обману. Команди суден — серед них перуанський корабель Rosa y Carmen — зійшли на берег, назвавшись людьми, пов'язаними з місіонерською справою. Островитян запросили на борт. Там їх замкнули під палубою. Двома роками раніше до Нукулаелае прибило каное Елекани, кукайлендця, який заснував тут першу християнську громаду Тувалу; довіра до прибульців із моря мала свою свіжу історію.
Їх везли на острови Чинча — копати гуано, пташиний послід, що накопичувався століттями на островах без дощу. Поклади сягали десятків метрів завглибшки, пил роз'їдав легені, а добутий фертилізатор ішов на поля Європи й Сполучених Штатів. Того ж року Ліма під дипломатичним тиском наказала повернути депортованих додому. Але віспа й дизентерія вбили більшість під час зворотних рейсів, а деякі судна занесли хвороби на острови, де висаджували вцілілих. З Тувалу не повернувся майже ніхто.
Прем'єр-міністр Тувалу Фелеті Тео назвав фільм «потужним нагадуванням про несправедливість і нерівність, яких зазнав наш народ». Віцеканцлерка Університету Фіджі, професорка Шаїста Шамім, каже, що стрічку створювали для ширшої міжнародної аудиторії — тому за прем'єрою у Фіджі в вересні має початися фестивальний шлях за межами Тихого океану.
Фільм не зупиняється на 1863 році. Він простежує покоління, які лишилися на атолі й відбудували громаду з тієї п'ятої частини, що вціліла, — і доводить лінію до сьогодні, до моря, яке піднімається довкола островів із середньою висотою два метри. Університет говорить про збереження розділу тувалуанської та тихоокеанської історії й про внесок у дискусію щодо відновлювального правосуддя.
Для тих, хто сидів у залі, ідеться про щось простіше. Про можливість нарешті побачити зображеним те, що досі існувало лише в переказах.