До приїзду в столицю 24-річна Беатріс викладала в початковій школі Найсвятішого Серця у Східній Екваторії. Там вона щодня бачила наслідки невидимого бар’єру: діти з порушеннями слуху чи зору залишалися вдома, бо вчителі не володіли ані шрифтом Брайля, ані мовою жестів. Без засобів комунікації школа перетворювалася для них на зачинені двері, а освіта — на привілей тих, хто може чути й бачити без допоміжних засобів.
Зараз Беатріс — одна з учасниць дев'ятимісячного курсу в Національному інституті підготовки вчителів Ромбур. Програма, яку реалізує організація Light for the World за підтримки міжнародних донорів, має на меті підготувати педагогів, здатних працювати з дітьми, які раніше були повністю виключені з освітнього процесу. Це особливо критично для країни, де через тривалі конфлікти величезна кількість дітей є внутрішньо переміщеними особами або повертаються з таборів біженців.
Навчання під керівництвом фасилітатора Пітера Качінги виходить за межі простої передачі знань. Йдеться про стандартизацію південносуданської мови жестів, яка вбирає в себе місцевий колорит — наприклад, специфічні рухи для позначення назв худоби, що є основою тутешнього життя. Це дозволяє зробити навчання не лише доступним, а й близьким до реалій громад, куди повернуться вчителі.
Директорка організації Light for the World у Південному Судані Софія Мохаммед зазначає, що за нинішніх умов, коли менше половини дітей у країні відвідують школу, інклюзія є не вибором, а необхідністю. Беатріс та її колеги готуються змінити цей баланс. Коли вона повернеться до своєї школи в Магві, її руки вже не будуть просто інструментом для письма — вони стануть голосом для тих, хто надто довго залишався непочутим.