Після восьмого класу вона перестала ходити. Причина була не в оцінках і не в родині: дорога виявилася довшою за її можливості. В Індії такий обрив освіти рідко фіксують як подію — він просто стається, тихо, і дитина зникає зі шкільних списків.
Магістрат дізнався про її становище і вирішив приїхати особисто. Він передав їй акумуляторний трицикл, тут же на місці оформив офіційне посвідчення про інвалідність і доручив місцевим чиновникам відновити її в школі.
Два папери й одна машина усунули дві перешкоди, які тримали Джйоті вдома: неможливість пересуватися і відсутність документа. Посвідчення в індійській системі — це ключ до всього іншого: до пенсії, до безкоштовного проїзду автобусами штату, до стипендії, до квот у навчанні та на державній службі. Без нього людина з інвалідністю формально не існує для жодної з цих програм. Магістрат округу очолює комітет, який наглядає за розподілом соціальної допомоги, — тому підпис міг з'явитися одразу, а не через рік чергового виїзного табору.
Чиновники зазначили, що це був уже другий такий візит магістрата додому. Раніше він привіз подібний трицикл іншій дівчині з інвалідністю, Рагіні.
Джйоті каже, що хоче стати вчителькою, коли завершить навчання. У штаті, де майже кожна друга жінка не вміє читати, це звучить як дуже конкретний намір — і тепер у неї є чим доїхати до класу.