Ця маленька істота, чиє ім'я тепер поповнить наукові каталоги, була знайдена не завдяки випадковому удару молота, а через виснажливу та методичну працю. Дослідники працювали з породами формацій Лорінья та Алкобаса — прибережними лагунами минулого, що перетворилися на шари мергелю та глини. Щоб вивільнити тендітні свідчення життя, вчені розчиняли блоки породи у воді та перекису водню, перетворюючи камінь на рідкий шлам, який згодом пропускали крізь дрібні металеві сита.
Саме в цьому залишку, серед тисяч піщинок і уламків, вдалося розгледіти характерні обриси клубової кістки та хребців. Для стороннього ока це лише пил, але для фахівця — це точний анатомічний шифр. Форма цих кісток дозволила вченим впевнено заявити про відкриття нового виду, який займає своє місце в еволюційному дереві поруч із ранніми представниками сучасних земноводних.
Робота лондонських науковців спирається на тривалу традицію досліджень у цьому регіоні, яку ще у 1863 році започаткував Карлуш Рібейру. Сьогодні ж тісна співпраця з місцевими інституціями, такими як Товариство природничої історії в Торреш-Ведраш, дозволяє збирати докупи розрізнені пазли доісторичного минулого Європи. Кожна така знахідка — це не просто сухий факт, а відновлений голос живої істоти, що колись мешкала у вологому підліску юрського періоду.
Пошук триває, адже португальські надра залишаються одним із найбагатших архівів мезозойської ери. За кожним новим видом стоїть людина, яка готова присвятити місяці перегляду сірого пилу, аби на мить побачити обриси світу, що зник задовго до появи першої людської думки.